МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ КАПІТАЛОУТВОРЮЮЧОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Анотація

Анотація. Присвячена обґрунтуванню методологічних аспектів стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств відповідно до об’єктивних особливостей економіки знань. Стосовно базового поняття наукової статті — «капітал» — запропоновано його тлумачити за фінансовим підходом, водночас у рамках управління підприємницькою діяльністю та забезпечення розвитку суб’єктів господарювання розглядати особливості формування капіталоутворювальної бази, зокрема, ураховуючи положення теорій інтелектуального (людського) та інформаційного капіталів. При цьому капітало­утворювальну базу підприємства пропонуємо розуміти як сукупність активів (фінансових, матеріальних і нематеріальних), які перебувають у його власності та/або розпорядженні, використання яких формує потенціал суб’єкта господарювання до розвитку в часі. При цьому формування капіталоутворювальної бази підприємства в умовах становлення економіки знань повинно базуватися на принципах комплексності, системності, стратегічності та інноваційності. До головних пріоритетів формування капіталоутво­рювальної бази підприємств віднесено: 1) забезпечення стабільного функціонування в часі шляхом створення достатнього запасу міцності; 2) акумулювання потенціалу до стійкого розвитку; 3) формування здатності підприємства до інноваційної трансформації.

Стратегічне планування капіталоутворювальної бази підприємств запропоновано здійснювати на основі форсайт-підходу, щодо якого здійснено критичний аналіз його переваг і недоліків у контексті вирішення поставленого наукового завдання, а також розкрито змістове розмежування понять «прогнозування», «форсайт», «передбачення». Доведено, що ефективність форсайт-підходу стратегічного планування капітало­утворювальної бази окремого підприємства забезпечується логічним поєднанням п’яти факторів: 1) чіткістю формулювання цільових орієнтирів форсайту і варіантизацією їх здійснення; 2) обґрунтованістю і глибинністю розуміння підстав для ухвалення рішень усіма учасниками форсайту; 3) відображеністю цільових пріоритетів у конкретних дослідницьких, інвестиційних та інших проєктах; 4) самостійністю ідентифікування учасниками форсайту своїх позицій, окрім порядку взаємодії учасників (визначається організаторами форсайту);
5) можливою зміною позицій учасників залежно від початково прийнятих детермінант. Також реалізаційна здатність стратегічного планування на підприємстві безпосередньо залежить від наявності та якості розроблення стратегії розвитку відповідної галузі на рівні профільних державних інституцій.

Методологічні особливості стратегічного планування капіталоутворювальної бази розглянуто на прикладі підприємств будівельної індустрії та як його фундаментальна основа сформовано контурні детермінанти драйверів інноваційної трансформації будівельної індустрії за такими змістовими напрямами: технологічні, екологічні, кадрові, економічні, управлінські. Своєю чергою, для стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств будівельної індустрії виокремлено технологічний, соціальний, кадровий, фінансовий та управлінський компоненти, за кожним з яких сформульовано операційні заходи.

Ключові слова: капітал, капіталоутворювальна база, підприємство, стратегічне планування, форсайт-підхід, сталий розвиток.

Формул: 0; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 25.