ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ВІРТУАЛЬНИХ АКТИВІВ В УКРАЇНІ: ДЕ-ФАКТО VS ДЕ-ЮРЕ

Анотація

Статтю присвячено досліджeнню правових проблем обігу віртуальних активів у благодійній та підприємницькій діяльності, а також формуванню пропозицій щодо їх вирішення. Висвітлено практику використання віртуальних активів Національним банком України, органами державної влади, а також суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами. Обґрунтовано, що за умов відсутності системи відповідного правового регулювання така практика призводить до порушення фундаментальних засад правової держави та принципів її побудови, серед яких провідну роль відіграє принцип верховенства права.
Аргументовано, що існування «сірих зон» у певному сегменті суспільних відносин, зокрема у сфері обігу віртуальних активів, для правової держави є неприпустимим явищем, подолання яких є основним завданням права як соціального регулятора та держави як гаранта дотримання права всіма членами суспільства. Відзначено, що відставання в правовому регулюванні обігу віртуальних активів є очевидним, що зумовлено відтермінуванням набрання чинності ключового для цієї сфери відносин Закону України «Про віртуальні активи». Відтак на період до набрання чинності цим Законом убачається за доцільне скористатися методом аналогії закону з метою поширення на віртуальні активи, які відповідають ознакам фінансових інструментів або валютних цінностей, правового режиму зазначених інструментів або цінностей, що знайшло відображення в позиціях Європейського Союзу, правотворчості окремих зарубіжних країн та в судовій практиці.
Спираючись на практику зарубіжних країн, наголошено на тому, що отримання благодійними організаціями віртуальних активів як  пожертви або зарахування грошових коштів від їх продажу чи  обміну на рахунок благодійної організації створює певні ризики й  для такої організації, і для благодійників. Відповідно, для попередження випадків зарахування на рахунки благодійних організацій віртуальних активів, здобутих злочинним шляхом, уважається за необхідне нормативне закріплення обов’язку суб’єктів первинного моніторингу проводити ідентифікацію та перевірку саме особи, яка здійснює пожертву (первинного благодійника) або платіж за товар/послугу (первинного платника) (досвід США та Великобританії).