«ТРАНСФОРМАЦІЯ» НАЙМАНОЇ ПРАЦІ, ЯК ОДНА З УМОВ РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ПРАЦЮ: ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР

Анотація

Метою статті є дослідження теоретико-прикладних аспектів та виявлення проблем «трансформації» найманої праці як однієї з умов реформування законодавства України про працю у контексті їхнього економіко-правового виміру. Трудові відносини, що виникають і функціонують між найманим працівником та роботодавцем в Україні, урегульовані нормами трудового права й радянського періоду, і з часу проголошення незалежності України.
У статті наголошено, що, починаючи від 1990-х років, і до цього часу національне законодавство про працю має проблеми, що потребують: 1) законодавчого висвітлення та закріплення соціального призначення трудового права у сфері регулювання трудових відносин між найманим працівником і роботодавцем та їх практичній реалізації; 2) правильного з’ясування змісту поведінки суб’єктів трудових відносин на основі заборон, велінь і дозволів, які регламентують ті чи інші сторони трудової діяльності; 3) реформування законодавства про працю з метою спрямування та приведення його у відповідність із Конституцією України й загальновизнаними принципами та нормами міжнародного трудового права; 4) єдності правової політики держави у сфері праці окремих категорій найманих працівників; 5) створення ефективного правового механізму з метою регулювання сфери договірних відносин і індивідуальних, і колективних з урахуванням нових соціальних зв’язків між найманими працівниками й роботодавцем на засадах соціального діалогу; 6) створення відповідної правової основи, яка забезпечувала б економічну зацікавленість роботодавців у створенні безпечних умов праці для найманих працівників; 7) законодавчого врегулювання рівності прав чоловіків і жінок у сфері праці з метою забезпечення рівних можливостей, пов’язаних із винагородою за результати праці та соціальним захистом працівників; 8) нових за змістом підходів до правового регулювання юридичної відповідальності за порушення законодавства про працю саме тому, що норми трудового права перетворюються із загальних формалізованих положень на конкретні юридичні права й обов’язки суб’єктів трудових відносин.
У статті акцентовано, що кожна людина самостійно ухвалює рішення щодо власної трудової діяльності й особисто відповідає за свій добробут. Водночас законодавство про працю повинне бути якісним та ефективним регулятором трудових відносин, що є основою для задоволення матеріальних і соціальних потреб працівника.