ДО ПИТАННЯ ПРО МАКСИМІЗАЦІЮ ТА БАЛАНСУВАННЯ СКЛАДНИКІВ ТРИЄДИНОГО ЕФЕКТУ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Анотація

Огляд літератури показав, що в останні роки світові теорії та практики сталого розвитку змістили акцент з абстрактної максимізації значень триєдиного ефекту на створення збалансованої та стійкої економіки, де всі три складові (економічний, соціальний та екологічний ефекти) повинні взаємодіяти й доповнювати одна одну. В Україні ця еволюція перебуває на початковому етапі. Автори звертають увагу на те, що питання балансування складників триєдиного ефекту сталого розвитку виходять за межі фундаментальних основ і наявних практик ведення вітчизняного бізнесу. Нерозв՚язання цього питання ускладнює потрапляння суб’єктів господарювання в зону ефективного бізнесу без негативних наслідків у майбутньому.
Із наведених положень очевидно, що ідея сталого розвитку суб’єктів господарювання повинна еволюціонувати не лише в міжнародному, а й у вітчизняному науковому дискурсі. Тому вкрай важливим є дослідження, яке сформує передумови для переходу теорії та практики сталого розвитку від абстрактної максимізації та позначення характеру складників триєдиного ефекту до конкретного, математично обґрунтованого їх балансування. Відтак, очевидною є важливість чіткого виділення дієвого набору заходів із коригування компонентів триєдиного ефекту сталого розвитку за допомогою кореляційних моделей.
Метою дослідження є розробка підходу до коригування складників ефекту сталого розвитку в умовах їхнього дисбалансу.
Суть досліджуваної проблеми полягає в тому, що автори вперше підтвердили гіпотезу про те, що підприємства можуть подолати обмеження ефективності своєї діяльності без виникнення негативних наслідків у майбутньому шляхом логічної модифікації ключових змінних у рівняннях множинної регресії. Ідеться не лише про досягнення максимального сукупного ефекту сталого розвитку, а й про забезпечення такого стану, за якого економічний, соціальний та екологічний ефекти перебувають у збалансованому співвідношенні — прагнуть до рівноваги та рівнозначності.
Водночас слід зазначити, що досягнення повної рівноваги на практиці є вкрай складним завданням. Це зумовлено тим, що кожен із компонентів сталого розвитку має власну динаміку, специфіку пріоритетів і вимірюється різними індикаторами. У багатьох випадках між цими ефектами виникає конкуренція або конфлікт інтересів, що унеможливлює їх одночасну та рівнозначну оптимізацію. Тому автори вдосконалили погляд на категорії рівноваги (зокрема замість акцентування на досягненні абсолютної рівноваги увага зміщена на поняття «зближення» як більш реалістичну й прагматичну ціль).
Потенційна цінність розв’язання цієї проблеми полягає у формуванні й системного моніторингу ефектів гармонійного розвитку, і чітких перспектив подолання обмежень на ефективний розвиток підприємства вже на етапі узгодження значень компонентів триєдиного ефекту сталого розвитку. Це можливо шляхом їх поступового зближення навіть в умовах обмежених фінансових і технологічних ресурсів, спрямованих на впровадження екологічних і соціальних ініціатив, — через програмування змін, орієнтованих на поведінку ключової змінної з найвищим бета-коефіцієнтом у рівнянні множинної регресії.